Через територію цьогорічних змагань протікає річка Путилівка, а з усіх сторін Цумань оточують партизанські ліси, де у 1950-1954 роках знаходився Головний командир УПА Василь Кук, полковник УПА Василь Галаса та ряд інших провідних керівників Армії Нескорених.
Урочище «Чортове болото» – найбільш загадкове і дивовижне місце серед навколишніх лісів.
Чортове болото – заповідна зона, загальнозоологічний заказник. На території болота розміщуються такі КП, як: 22, 26,8,12, Н та М. Тут зустрічаються понад 300 видів представників флори і більше 100 видів фауни. Декілька років тому в заказнику вчені випадково виявили реліктову рослину кальдезію білозоролисту, яку вважали зниклою в Європі вже понад 40 років.
Існують багато легенд, переказів і чудернадських історій про Чортове болото. Люди, які перебували в цій місцевості тривалий час, розказували про незвичайні і не дуже приємні відчуття – недарма його нарекли саме «Чортовим». Ще років 25-30 тому жителі Холоневич та Знамирівки заготовляли на болоті сіно, але зараз у тих краях все дуже змінилося: там, де колись можна було проїхати підводою – тепер важко пройти пішки, але саме такі місця дуже полюбляють вчені і уфологи.
А поблизу заказника знаходиться урочище «Затишшя», через яке проходила лінія фронту в першу світову війну та яке ще у не далекому минулому було невеличким хутірцем, який був знищений у 1960 роках радянською владою.
Пройшовши ще з кілометр в сторону Знамирівки ви побачите оповите легендами озерце. «Безодня», як його називають, не має дна і за спогадами старожилів у роки другої світової війни у ній назавжди залишився німецьких танк.
Перцева гора
До виникнення на цих територіях повстанського руху – це урочище мало назву «Мохи» або «Бирча». Після подій, які відбулися у цій місцевості – де була криївка повстанців і де в нерівному бою з військами МГБ загинув житель села Холоневичі, один з останніх провідників ОУН-УПА тодішнього Цуманського району Василь Чепелюк на псевдо «Перець», та його невідомий побратим (цілком можливо, це житель Холоневич Степан Пащук на псевдо «Іван», «Міша»). Мешканці навколишніх сіл почали називати цю місцевість не інакше, як Перцевою горою. У серпні 2014 року, завдяки ініціативі головного редактора «Волинської газети» Володимира Данилюка, на місці загибелі повстанця було освячено та урочисто відкрито пам’ятний хрест. На карті «Добровольця» – це КП з літерою Г.
Чепелюк Василь Варигонович («Перець») загинув у бою в 1951 році від рук енкаведистів. Його боївку в урочищі Бирча, за сприяння одного чоловіка з села Майдан вирахували енкаведисти і оточили. Сили були нерівні. «Перець» і його товариші самі себе постріляли, щоб не потрапити в руки ворогів. За спогадами очевидців був він богатирського зросту, великої відваги і непоборного духу. Завжди ходив у військовій формі та з командирською планшеткою.
Коли тіло «Перця» привезли на впізнання до матері, вона зціпила зуби й виду не подала, що це її кровинка, а потім билася в нестямі… Вивезли у Сибір разом із чоловіком і Василеву дружину. ЇЇ засудили на 25 літ ГУЛАГу. Відбула 8 років каторги, повернулася в Холоневичі, віку доживала у рідних. Єдина дочка повстанця Лідія Літвінцова народилася того ж року, як її батько пішов в УПА – 1944р. А славному повстанцю Перцю на момент загибелі було всього двадцять з лишком літ.
Детальніше про «Перця» і Перцеву гору, а також деякі спогади Лідії Літвінцової – єдиної доньки Василя Чепелюка читайте на сайті www.holonevychi.org.ua/perceva.gora
Прибережна смуга річки Кормин (Пийло)
Цікаво, що тільки холоневичани річку Кормин називають по-своєму – Пийло, подібна назва не зустрічається в інших селах, через які вона протікає.Заплава річки Кормин дуже багата на тваринний і рослинний світ: тут гніздяться рідкісні види птахів і ростуть малочисельні види лікарських рослин, які занесені до Червоної книги України.
Цікава ця місцевість і тим, що ще й досі у прибережному лісі можна розпізнати сліди від окопів часів Першої світової війни, адже довгий час лінія фронту проходила саме по річці Кормин. Люди не раз знаходили в цій місцині стріляні гільзи, патрони, частинки пороху, стволи від гвинтівок, каски тощо. Кілька років тому чоловіки, які заготовляли там дрова, знайшли неушкоджену і закорковану пляшку вина з 1908 року.
У довколишньому лісі можна побачити насип для вузькоколійки і залізного стовпа, як нагадування про те, що колись ці землі належали іншій державі (КП Л). Також неподалік річки до самого «Чортового болота» тягнеться «Радзивилівський канал», який, за свідченнями старожилів, був викопаний «вручну ще за часів Польщі». На самій річці місцями можна побачити дубові стовпи, які стоять там вже не один десяток років та, які колись були великими мостами (ширина мосту була близько 4 м, а довжина більше 100 м), через які мала іти вузькоколійка.
Маєток польського пана Генріха Керни
Колишній панський маєток, який знаходиться на території Холоневицької дільничної лікарні, є мовчазним свідком буремних і трагічних подій, що відбувалися в Холоневичах з кінця 30-х і до початку 50-х рр. ХХ ст. й донині нагадує нам про часи, коли Холоневичі були під владою Речі Посполитої. Побудований маєток, скоріше за все, на початку 20-х років ХХ ст., після Ризького мирного договору в часи ІІ Речі Посполитої осадним польським паном Керною. Керна пробув у селі до 1939 року і за час його «правління» у селі крім маєтку побудували школу, яка прослужила холоневицьким дітям, а раніше і дітям з навколишніх сіл, більше ніж 50 років і ділянку шосейної дороги в центрі села, якою жителі користуються і дотепер; а у самому маєтку Керна в різні часи були лікарня, амбулаторія, гуртожиток і побуткомбінат.
Після кривавих подій Волинської трагедії 1943 року на території маєтку стояв гарнізон НКВД, який до кінця війни і у повоєнні роки проводив в навколишніх лісах карально-винищувальні рейди проти вояків УПА(багато з них було закатовано і розстріляно саме в стінах колишнього панського дому). Потім у цій будівлі був медичний пункт,а з кінця 50-х років відкрилася лікарня. З того часу, як амбулаторію «переселили» у новозбудоване приміщення лікарні, а побуткомбінат закрили – будівля стоїть пусткою. Важко сказати,чи можна її ще використати з користю і в якому стані вона знаходиться зараз, але «вік вже бере своє», адже за приблизними підрахунками панському дому вже більш як 90років.
Місцеві церкви
Церква святого Михайла, що у с. Липне (КП Ж) побудована у 1770 році на місці попередньої з вибурового пущанського дерева, місцевими волинськими майстрами, трьохнавна, тобто трьохзрубна в типовому давньому волинському архітектурному стилі. Біля неї на захід від входу дерев’яна трьохярусна дзвіниця кінця XIX ст. також на місці попередньої.
давніх давен жителі Холоневич і Знамирівки ходили на богослужіння до старовинного храму у Липне, поки у середині 90-х років, холоневичани не збудували власну церкву. А згодом постав новий храм і у Знамирівці. Всі три церкви належать до УПЦ КП, а інакше й не могло бути, цей край – бандерівський!
Славляться на всю округу і церковні хори. Зокрема хористи с. Холоневичі славляться чудовим і неповторним виконанням колядок і повстанських пісень, а також величними церковними піснеспівами, якими не раз зачаровували жителів інших сіл і міст Волині, зокрема під час відкриття пам’ятних хрестів в урочищах «Березина» та «Перцева гора».
2008 року в куполі церкви знайшли унікальний скарб – синьо-жовтий прапор та тризуб, заховані ще у воєнні роки.
Поклонний хрест
Зазвичай у центрі кожного села встановлений Поклонний хрест (по-народному-«фігура»). Колись у Холоневичах і довкола села таких фігур було п’ять: три в селі і дві за селом. Всі фігури були з дерева (обов’язково – з навскісною перетинкою), тому одна з них зруйнувалася і впала сама по собі, а решту по-бузувірські зруйнувала «совєцька» влада. Цікаво,що простояли ті фігури аж до 60-х років минулого століття. Подібні Хрести ставили біля доріг і стежок, і колись люди, проходячи повз них, хрестилися і вклонялися. Значення Поклонного хреста таке саме як і у Хреста, що встановлюють на церковному цвинтарі. Святиня, за легендами оберігає село і його жителів від усього злого і лихого.
Але нашу увагу привертає Поклонний хрест ( КП К), який знаходився в самому центрі села Холоневичі, де повстанці насипали великий пагорб та поставили високий дубовий хрест, біля якого збиралися кожен ранок та вечір.
Кожен раз повстанці промовляли таку молитву:
«Боже великий, творчий, всесильний,
на нашу рідну землю споглянь,
ми були вірні твоєму завіту,
вислухай нині наших благань.
Люд у неволі, край у руїнах,
навіть молитися ворог не дасть.
Боже великий, дай Україні
силу і волю, славу і власть».
Молитва була відтворена із спогадів старожилів. Зі спогадів жительки с. Холоневичі Романюк Єви Никонорівни.
Висловлюємо вдячність людям, які зробили внесок в дослідження та популяризації історії цього краю: Сопонюку Петру Адамовичу, Ярмолюк Ользі Сильвестрівні (вчителю історії Холоневицької ЗОШ), сайту села Холоневичі в особі Ігоря Карпюка.
Дізнатись більше можна на сайті http://holonevychi.org.ua/.
Більше інформації про Перцеву гору (зокрема про Патріотичний табір «Перцева гора») можна буде почитати на сайті www.holonevychi.org.ua/perceva.gora/ (сайт зараз в розробці).
