Капітан команди Raramuri Руслан Форманюк розповів, як вони із напарником Артемом Слотіним долали довгу дистанцію екстремальних змагань Доброволець-2016 та як вдалося добігти до перемоги.
“Як то кажуть все буває вперше! І я вирішив вперше поділитися своїми враженнями у такій формі. Все розпочалось морозного ранку. День обіцяв бути довгим, а ніч довжелезною, адже ми з колегою на відкритті туристичних змагань Доброволець, котрі присвячені загиблим Героям 35 сотні самооборони Волинська січ.
Попереду 28 контрольних пунктів, розкиданих на мальовничих і містичних теренах Волині, та цілих 24 години на подолання дистанції.
СТАРТ! Перші КП далися легко, це вже добрий знак. Далі трохи покрутило на Чортовому болоті, але фізично та морально біглося файно. Цьому дуже посприяла погода, яку замовили організатори, і за це їм окреме спасибі, хоча і хотілося деколи відчути скрегіт снігу та слизький лід під ногами, все ж таки лютий місяць.
Після КП 1 потроху починала проявлятися втома, але бігли ми далі і переходити на ходьбу якось не хотілося.
На КП С в кросівки набралося чимало піску, вирішив витрясти, поки він не наробив біди. Так нам пощастило посидіти, що на дистанції випадає не часто. Та і після таких зупинок важко розрухатися, тому краще зменшувати темп, але не припиняти рух.
Далі КП Т – могила повстанця Федоришина Миколи. Фото цієї точки організатори зробили хитро, якось не відразу наші голови докумекали, що пам’ятник з хрестом.
ПК С знаходилося на подвір’ї доброзичливої бабці, котра, поки ми поповняли запаси води, дуже завзято оповідала, як дістатися до Перцевої гори. Але до того – ще три КП і два найдовші перегони, перший з яких від Т до Й давався не легко.
Почало ковбасити і в голову лізти дурні думки, що попереду ще стільки ж, а то і більше. До того добавилося три зайвих кілометри, бо так заговорившись, що у лісі промахали поворот. Короче, стандартний набір, який тре перетерпіти.
Добігли до КП Й і чи то кисіль з виноградного соку чи те, що на гарміні писало 58 км за 7,30… нас відпустило!!! І я ще раз переконався, що більшість фізичної втоми у нас в головах. Пройшовшись кілометр ми знову почали бігти до КП 16, номер якого зірвали якісь ввічливі люди.
Далі почало темніти і Перцеву гору ми брали уже при світлі ліхтарів. І тут шукаючи КП 17 Артем перший раз познайомився з крижаною водою волинських боліт. Перейшовши то всьо по коліна в брід, з якоюсь містичною силою ми все ж втрапили на нього.
Далі швиденько пробіглись на Д, Е, К і після 21 КП Артем закріпив дружбу з болотом:) До речі, і за це спасибі організаторам – файний метод відновити сили та заставити себе бігти:) Такі собі пункти шок-терапії.
Від КП Л проломились до дороги на Берестяне. Зустріли купу команд і десь перед КП А GPS показав 100 км, це була 15 година руху, а самопочуття непогані, біглося відносно комфортно.
Після А йшли до села, а по ньому знову пробіглися.
По переду залишилось три КП: 5,4,6. На їхній пошук ми витратили зайвих години три певно, то було як з Алісою в країні чудес:) Творились неймовірні речі, короче то окрема історія.
Вибравшись з лісу на фінішну пряму, кілометрів п’ять по асфальту бігли. Далі кілометр пройшлись, але вже дуже хотілось на фініш тому вирішили знову пробігтися:) Цумань. Попереду видніється світло ліхтарів школи, заходимо в спортзал – Юля і Іра сплять, як не хотілося їх турбувати, але тре – ФІНІШ!
От і все -129 кілометрів за 21,36 годин та 25 КП.
Дякуємо усім за незвичайну атмосферу цього чудово патріотичного заходу!
І на останок організаторам: ви робите мега файну і складну справу, за це величезне спасибі, але є ще деталі котрі тре виправити!”
