Команда «Самооборона Волині» взяла участь в екстремальних змаганнях Стежками героїв «Доброволець-2016», які присвячені пам’яті загиблих на Майдані бійців 35 сотні Самооборони «Волинська січ».
За 24 години «добровольцям» потрібно було подолати маршрут який пролягав могилами українських воїнів та місцями битв, які відгриміли у 40-50 роках ХХ століття. Маршрут був прокладений на території Національного парку «Цуманська пуща».
Наша команда «Самооборона Волині» – це четверо учасників : Таня Толкаченко, Богдан Климчук, Марія Доманська та Павло Савчук. Один з учасників, Богдан Климчук – боєць 35 сотні Самооборони Майдану, був на Майдані 19-20 лютого
Зголосились 40 команд, 130 учасників зі всієї України. Було дві категорії складності. Ми взяли слабшу – 40-60 км. Як виявилось, в реальності це більше 60-80 км, ми пройшли 63-65 км, взявши 14 КП(контрольний пункт) з 20 можливих (30 балів з 38 можливих).З 23 команд, які стартували в нашій категорії, 5 команд зійшли з маршуту. З 18-и фінішувавших команд ми зайняли 13-е місце.
Враховуючи, що наша команда була з низьким рівнем підготовки , несходжена – то це ще досить позитивний результат.
Фото переважно зроблені біля КП, потім ми передавали їх оргкомітету, як підтвердження «Цуманська пуща» – це величезний заболочений лісовий масив, де чимало дичини. Цьогоріч часто бачать там вовків. На маршруті було лише два села, а в основному безкінечний ліс . З погодою нам пощастило, а вологих заболочених ділянок було дуже мало.
Останні 20 км вночі були дуже тяжкими і виснажливими. Зціпивши зуби і підкульгуючи ми дошкандибали до фінішу в Цумані, де нас вітали перші півні на світанку.
А тепер детальніше:
Приїхали ми в Цумань (точка старту) ввечері. Ночували всі в спортзалі місцевої школи. Звечора нам видали карти з позначеними КП. Пощастило, що Марія взяла планшет. Ми з Танею проаналізували маршрут, порівнюючи карту з супутниковими знімками. Виробили свою стратегію та план, це нам дуже допомогло, адже потім ми майже не витрачали час на орієнтування та пошук КП. Допомогло й те, що я ходив у походи по цій місцевості і трохи знав її.
Зранку все подвір`я школи було вкрите килимом інею, який поблискував тисячами іскр під яскравим сонцем. Після урочистого відкриття, в 9.10 одночасний старт усіх команд. Ми не бігли вперед, як інші, взяли спокійний ритм, але завдяки правильній стратегії та орієнтуванню, на КП, зустрічали не раз команди, які ніби-то відривались вперед.
За КП позначені буквою (історичні) давали 3 бали, за КП, позначені цифрою (технічні) – 1 бал.
Перші два КП (3 та Я) взяли легко.
КП 3 – берізка на краю ліса.
КП Я – могила повстанців Арендарчука Михайла та Ховайло Володимира, що загинули в 1947 р., наступний КП 2 вирішили не брати, про що потім пошкодували.
КП 2 – сосна на перетині дороги та просіки. Зрізали просіками-дорогами через заболочену пущу. Навколо безліч жахливих вирубок та буреломів.
Далі зустріли декілька команд, які прочісували разом з нами ліс в пошуках КП 8 та 12. Це були малопримітні дерева , обгорнуті червоною плівкою з номером.
КП 8 – місце зруйнованого бункера.
КП 12 – місце, де ймовірно була криївка головнокомандувача УПА Василя Кука.
Далі КП Н – альтанка.
Тут я бував раніше в поході, тому все йшло, як по маслу. Бентежив перехід півкілометра по дамбі через Чортове болото. Я проходив тут улітку на велопрогулянці в сильну грозу.Розраховували, що води буде по коліно, і прийдеться це якось вирішувати. Але, насправді, води виявилось менш, ніж навіть було улітку.
Наступний КП М – геодезичний металевий стовпчик–реппер з номером 1518 та надписом MELPOL – меліорація польська. Поставлений ще в 20-30 роках, за часів, коли це була територія Польщі. Поряд мисливська закинута хатинка з зогнившої підлогою , неподалік височенний дуб з розголою кроною.
Через ліс пішли на КП 25 та Ш.
КП 25 – боброва загата на каналі, з перепадом рівня води біля 1 м. Вода в канаві була затягнута тонкою плівкою льоду, не дивлячись на сонячну погоду. Ми проламали лід, і, знявши взуття, помили та освіжили натомлені ноги в крижаній воді . Настрій у всіх прекрасний, йшли ми добре. Мокрих ділянок майже не було
КП Ш – хрест на місці загаблої родини в 1943 р.
З КП Ш через поля-чагарники взяли КП Ч.
КП Ч – місце поховання 26 повстанців.
Звідтіля рушили в село Знамирівка. В нас був свій план, і ми вирішили деякі КП взяти в іншому порядку, і це буловірно , адже так ми виграли у відстані , і майже не замочили ноги.
В Знамирівці нам пощастило, прийшла продавець в магазин, ми змогли попити гарячого чаю, трохи відновити сили.
Наступні два КП були за селом, ми знайшли їх легко.
КП Т – могила повстанця Федоришина Миколи.
КП С – місце загибелі 6 повстанців.
Вже сонце було низько, лишалось трохи більше години до повної темряви. Три наступні виявились складнішими , ніж ми думали.
КП 1 – берізка серед заболоченого лугу з поодинокими чагарниками та перелісками. По легенді, саме тут розміщувався підземний шпиталь повстанців після війни. Найшли ми його вже в сутінках. Далі темрява та ліхтарики. Зустріли одну команду – вони нам поспівчували, сказали щоб ми готувались, бо попереду болото та багато води.
Перестрибуючи по купинах, так-сяк минали залиті водою ділянки, підсвічуючи ліхтарями. Згодом знайшли КП 22 – старий квартальний стовпчик.
А далі – болото, болото, болото і суцільна темрява під зоряним небом . Вирішили вертатись – такі ділянки треба проходити в світлу частину доби.
КП 26 – спостережна вежа. Ми його не взяли, повернулись. Вирішили не втрачати час та сили, адже це однобальний КП.
Прихопив морозець, похолодало, на привалі ми зустріли ще одну команду, мого знайомого Романа, який два роки тому їздив з «Самообороною « на патрулювання кордону. Разом з ними пішли на КП Л по дорозі-дамбі, я йшов останній і по неуважності влетів в боброву яму. Бобри прокопали собі метро між каналами. Але обійшлось без травм.
Назустріч нам миготіли крізь гіляччя вогники – це повертались декілька команд. Вони, потративши більше години на пошук КП, так і не знайшли його. Побажали нам успіху в пошуках.
КП Л – металевий геодезичний польський реппер зі знаком 1519.
В дорозі нам дуже-дуже допомагав Марійчин планшет з супутниковими знімками та GPS.
На карті КП були позначені досить умовно. КП Л, який ми тут шукали – це металевий стовпчик-реппер, висотою 30 см серед лісу. На місці ми побачили серед дерев світло ліхтариків ще двох команд, які бродили по лісу. Ніхто не міг знайти реппер. Ми , ще раз поаналізували карту, і намагаючись знайтиреппер на узвищенні, прочісували ліс вздовж і поперек.
Година часу блукання з ліхтарями по лісу , і все безрезультативно. Повертались по дамбі назад зі ще однією командою . Далі асфальт, авто з місцевими , які проїзджали поряд, витріщившись у вікно , кричали нам услід: «Придурки!!!»
КП А нам дався легко, хоча я знаю, що деякі команди його не змогли знайти. Втома вже давалася взнаки, у всіх ноги гуділи та боліли. Ми з початку маршрути з ліщин зробили собі по дві палиці, щось на зразок трекінгових – це знімало трохи навантаження з ніг.
КП А – урочище Березина. У 1943 році тут загинули і були поховані 40 повстанців.
На КП А Таня придумала лягати на землю, а ноги класти на шлагбаум . Це трохи знімало набряки та біль . Далі ми ще неодноразово використовували цей метод.
За декілька км опівночі зайшли в Берестяне, ще біля 2 км по Берестяному. Лишалось 3 КП.
На три останні КП в нас вже не вистачало сил. Як згодом виявилось, вони були не зовсім вірно виставлені і відмічені на карті.
Останні 20 км вночі були дуже тяжкими і виснажливими, Зціпивши зуби і підкульгуючи, ми дошкандибали до фінішу в Цумані, де нас вітали перші півні на світанку.
Дякуємо Юрі Моклиці, який дав нам чимало корисних порад. Може завдяки його порадам ми й змогли пройти.
Павло Савчук, капітан команди «Самооборона Волині»
